“Я думаю, що нічого не втратив би, якби помер тоді, у 23-24 роки”

Кілька років тому Олександр із Краматорська визнав себе геєм. Але приховує це від оточуючих, вважаючи, що визнання зробить його ізгоєм суспільства

Маленькому Сашкові подобалося одягати сукні. Його манили всякі жіночі дрібнички, прикраси та біжутерія. Іноді на думку спадали думки, як добре було б народитися дівчинкою.

Але він пам’ятав засуджуючий погляд няньки в дитячому садку, яка не вчасно зайшла в роздягальню і застукала Сашка за приміркою сукні подружки.

Пам’ятав і незадоволеного тата сусідського дівча, в гостях у якого вони перевдягалися в мамині вбрання, поки дорослих не було вдома. Тато подружки того дня прийшов додому рано. І Сашко до ладу не зрозумів, чим було викликане невдоволення тата: чи то загальним пустощом дітей, чи видом переодягненого в жіночий одяг хлопчика. Тато подружки накричав на обох і Сашкові довелося піти.

Він ще раз переконався, що переодягатися в жіноче йому не можна – це ненормально. І дуже переживав, щоб батько подружки не заборонив їй спілкуватися з ним.

“Щось зі мною не так”

Це найскладніше питання для мене, коли я зрозумів, що щось зі мною не так.

Ще до пубертатного віку, та й взагалі, спочатку тлумачив усе це відсутністю батька, дефіцитом чоловічої уваги.

Років у п’ять я розумів, що мені не вистачає тата. Щоб мене на руки взяли, на плечі посадили, обійняли. Тяга така була. І саме з боку чоловіка, тата, щоби це була не мати”, – каже Олександр. Йому 44. І він гей.

Десь приховано тяга все одно залишалася до чоловічої уваги, до чоловічої ласки. Я дивився, як інші хлопчики спілкуються з батьками, старшими братами і десь усередині мені хотілося цих відчуттів
“Відсутність батька – не показник, звісно, ​​орієнтації і її причина, – продовжує Олександр, – але перші прояви були такими. Це спричинило запустити цю, так би мовити, програму, те, що всередині мене було закодовано біологічно.

У шкільні роки це все пішло у сплячий режим. Ну, як у сплячий? Десь приховано тяга все одно залишалася до чоловічої уваги, до чоловічої ласки. Я дивився, як інші хлопчики спілкуються з батьками, старшими братами і десь усередині мені хотілося цих відчуттів. Але це були абсолютно невинні думки. І особливих турбот тоді вони не завдавали”.

У підлітковому віці Сашка не приваблювали дівчата. Його не цікавив секс.

“У 16 років я думав, що я асексуальний. Думав так рівно до того моменту, доки не зустрів симпатичного молодого чоловіка, хлопця.

Ось тоді я зрозумів, що ні хрону я не асексуальний. Що хотів би мати стосунки, займатися сексом.

Але не з дівчатами.

Коли потяг прокинувся. Воно саме по собі нове, ти й словами описати не можеш, незрозуміло все… А тут таке… І коли щось тільки починало нагадувати гомосексуальність, я себе обсмикував, бо це соціально не схвалювалося. Це вважалося збоченням. Ну, тоді ще вважалося.

Перекручуванням поряд із потягом до тварин, дітей. Як тут можна було не те, що прийняти себе, хоча б зрозуміти та усвідомити, що зі мною відбувається? – каже Олександр.

Тоді ж, орієнтовно, у 14-16 років почали поступово змінюватись стосунки з однолітками. Йому діставалося від нього, нього могли “наїхати” без причини посеред вулиці. Щось у Сашка їм не подобалося. Можливо, зовнішність через зайву вагу, а, можливо, десь на несвідомому рівні однолітки відчували, що вона якась не така.

Він не вмів битися та захищатися. Намагався не плакати, але від безвиході та образи сльози лилися самі собою, він не міг їх стримувати. Він боявся, що ця “плаксивість”, зайва емоційність викличе підозри однолітків у його “нетрадиційності” і послужить поштовхом для ще більших нападок.

Про конфлікти нікому не розповідав.

Я думав, що я асексуальний. Думав так рівно до того моменту, доки не зустрів симпатичного молодого чоловіка, хлопця. Ось тоді я зрозумів, що ні хрону я не асексуальний. Що хотів би мати стосунки, займатися сексом. Але зовсім не з дівчатами
Йому комфортніше почало спілкуватися з дівчатами. Але як із подругами – вони не були агресивними, менш суворо сприймали його емоційність і часто відверті. З ними було спокійніше.

Але, як і раніше, в сексуальному плані вони його не приваблювали. Але він продовжував переконувати себе у протилежному.

“Я дуже намагався зберегти соціальну маску благочестя”
Чоловік у задумі потирає лоб

“Мабуть, ще в інституті можу згадати трьох дівчат, з якими, напевно, можна було б вибудувати якісь стосунки. Дві мого віку, третя трохи старша. Навіть у перспективі одружуватися міг. Гарні дівчата, по-людськи. Але на той момент я вже розумів, що вони мене не приваблюють. Хоча ще не міг собі зізнатися, що залучають чоловіки.

Думав, якщо над цим покорпіти, налаштувати себе, чи то оголена жінка зможе викликати в мене потяг. Адже загалом я міг оцінити зовнішню ефектність жінки, її сексуальність, назвемо це так. Але для мене жіноча ефектність у жодне порівняння не йде з фізичною привабливістю хлопців.

Мама вважала, що геї – це специфічні люди. Мені не хотілося б її травмувати. Якій матері сподобається така нестандартна поведінка сина?
Тепер я розумію, ну, або смію припустити, чому так багато геїв та лесбіянок створюють класичні сім’ї – встигають одружитися та завести дітей. Мабуть, із нею відбувається щось схоже, як і зі мною у роки.

Але ж я тоді, на щастя, таки не одружився, не обдурив ні себе, ні дружину. Вчасно зрозумів, що класична сім’я це зовсім не моє.

Якщо в сексуальній сфері я намагався себе переконати, що мене може збудити жінка, тобто я себе, умовно, примушу збудитися і там щось може вийти. То ось такого, начебто, первісного почуття суперництва з іншими чоловіками за жіночу увагу в мене не було. І бажання вести спільний побут, будувати сім’ю та тим більше заводити дітей теж не було жодного.

Тому що це передбачає провідну роль у парі. Мене це зовсім не влаштовувало. Навпаки, хотілося мати партнера, який брав він функції старшого. Відповідно, я б його доповнював. Це те, що стосується соціальної сфери.

Але, до речі, пам’ятаючи своє ставлення до геїв тоді, живучи з тими застарілими установками, якби до мене хтось моєї статі проявив інтерес, я навряд чи жваво відгукнувся б. Тоді, у 23-24 роки, я все ще вважав себе асексуалом. Намагався якісь прояви гомосексуальності, свої фантазії заштовхати глибше, затерти. Затоптати це в собі.

Але ні хрону! Це не затопчеш.

Зараз я розумію, що от якщо заштовхнеш це, то перетворишся на зомбі, не будеш самим собою. Контролюватимеш сміх свій, жести свої…”, – розповідає Олександр.

Саме так він себе й поводив. Намагався виглядати мужньо, свою емоційність намагався придушити, вчився стримуватися.

“Чому не говорив матері?, – Перепитує Олександр і відповідає: – Ну, тому що у неї ставлення було зверхнє до геїв. Вона вважала, що це специфічні люди. Мені не хотілося б її травмувати. Якій матері сподобається така нестандартна поведінка сина?

Вона і так пережила багато негативу, адже була самотньою матір’ю. Старше покоління не так терпимо належало до такого статусу, як зараз. Та й негаразди їй доводилося переживати однією зі мною на руках. Допомоги не було звідки чекати. Батько мого існування мого взагалі не визнавав. Батьки її були далекі. Вона намагалася мене гідно виховати. Їй було б важко дізнатися, що я гей.

Я дуже намагався зберегти соціальну маску благочестя, такого собі хлопчика-кульбаби, “неженатика” поки що, соціально прийнятного, десь відмінника”.

Йому здавалося, що збоку все виглядає дуже пристойно. Син самотньої матері – приклад успішності та благонадійності: вивчився та працює в Донецьку, відремонтував “убиту” за 90-ті роки квартиру, забезпечує себе та матір, у майбутньому відмінний сім’янин. Такий образ зруйнувати Сашко не міг.

Жарти були і про продажність геїв, і тюремні слова… Це стигма, по суті. Адже так називають людей із нижчим статусом
Деякі особливо проникливі персони, звичайно, висловлювали здогади. Так і казали: “А ти напевно цей, тому такий відмінник?” І я почав розуміти, що, в принципі, за всіх моїх старань все одно знаходяться люди, які якось це розпізнають. Мене тоді таке лякало. Я не міг зрозуміти, звідки у них така проникливість, – каже Олександр. – Зараз розумію, що мені досвіду не вистачало і аж дивуюся, як так вийшло, що за стільки років мене так однозначно і не розкусили. Дивом якимсь мабуть. І, звичайно, багато зусиль до цього докладав.

Якщо раптом десь випливала розмова на цю тему, я відмовчувався, демонстрував повну байдужість, щоб не видати своєї зацікавленості.

Ще в юності я працював у чоловічому колективі, у рекламному агентстві. Колеги постійно на цю тему жартували, бо по роботі стикалися з безвідповідальними замовниками.

А жарти були і про продажність геїв, і тюремні слова… Це стигма, по суті. Адже так називають людей із нижчим статусом. Хоча справа не в орієнтації, а, швидше, просто у слабкості фізичної чи психологічної, якою можуть скористатися у в’язниці. Або в тій же армії, наприклад.

І, мабуть, все-таки щось було в мені таке особливе, бо один із співробітників якось запитав, чи я не незайманий. Напевно, виглядав я тоді дуже блаженно і дивно зі своєю “асексуальністю”. Мені здається, він десь відчув, що у сексуальному плані я не такий, як усі. Але в гомосексуалізмі, напевно, не хотілося йому мене підозрювати – добре до мене ставився. Тому він дійшов висновку, що я невинний.

Ох, як я тоді переживав дуже, чому він поставив мені таке запитання. Зараз розумію, що добре, що хоч цноту припустив, а не безпосередньо запитав про орієнтацію. Я не зміг би тоді правдоподібно збрехати. “Спалися” до біса!”

“У 30 років для себе я визнав, що я – гей”
Чоловік у задумі

А потім зненацька померла мама. Її смерть він пережив складно. Зовнішня стриманість на людях змінювалася риданнями на самоті, кошмарами ночами і десятки разів важчим, майже непідйомним почуттям самотності і непотрібності.

Неприємності посипалися одна за одною: із роботою, з житлом у Донецьку. Він перебрався назад у Краматорськ. З рівноваги вибивала будь-яка дрібниця. Він і зараз згадує той рік, як один із найважчих у житті, і вважає його переломним.

Якось сталася чергова неприємність. У мене з однією жінкою виник конфлікт і я розклеївся, розплакався від несправедливості. Битися ж я з нею не міг. Тому моє обурення вилилося в сльози. Побачивши це, вона почала називати мене “блакитним”. При чому так… на публіку прям обзивала, щоби всі чули.

І після цього я вирішив, що якщо вже при всіх моїх стараннях у мене не виходить нічого приховати, то якщо і страждати від цього, то хоча б за справу.

Тоді й почав активно цікавитись цим явищем, вивчати літературу – вивчати себе.

Я вирішив для себе, оскільки матері більше немає, то більше не перед ким тримати благочестя, тобто я вже нікого не повинен обманювати. І себе самого у тому числі.

Ну, і потім, коли докладніше вивчив це питання, зрозумів, що такі люди – це не розфарбований і пишний вульгарністю Мойсеєв. Людини, яка воліє мати сексуальні стосунки з людиною своєї статі, ця обставина зовсім не зобов’язує фарбувати губи або якось інакше демонструвати свою орієнтацію.

Насправді, в більшості випадків ви навіть не зрозумієте по чоловікові, що він гей. Тоді я собі відповів на запитання, що це не патологія, це особливість.

Потім довго мучився питанням про соціальну значимість. Сім’я там, діти… І зрозумів, що соціально неприйнятні вчинки часто й багато здійснюють гетересексуали. У гомосексуалізмі взагалі для суспільства немає жодної проблеми, адже це не заразно, не хвороба, не є проблемою невихованої поведінки.

Це штука вроджена, зумовлена ​​природою. І ні суспільству, загалом, ні якомусь окремому гетересексуалу ніякої шкоди не завдасть.

Також прийшло осмислення того, що дві людини в парі вважають потрібним, так і розпоряджаються своїм тілом. Це справді нікого не стосується. Тим більше, не повинно оцінюватися з боку.

Зрештою, я перестав соромитися самого себе. Визначив для себе, що це стосується моєї специфіки, особливості і поширюється суто на сексуальне спілкування.

У гомосексуалізмі взагалі для суспільства немає жодної проблеми, адже це не заразно, не хвороба, не є проблемою невихованої поведінки. Це штука вроджена, зумовлена ​​природою. І ні суспільству, загалом, ні якомусь окремо взятому гетересексуалу жодної шкоди не завдасть
Так, власне кажучи, у 30 років для себе я визнав, що я – гей. І що я господар свого життя та свого тіла. Як вважаю за потрібне, так ними і розпоряджаюся”.

Вперше він відкрився одній приятельці – колезі по роботі, з якою склалися довірчі стосунки.

“Розповів усе, бо накипіло. Я так від усього втомився, усвідомлював, що нікому не потрібен. І так набридло корчити із себе такого “недоженатика”. Вона, намагаючись мене заспокоїти, часто говорила: “Саша, тобі треба одружуватися. Легше буде”. В одну з таких розмов я відповів, що не можу, адже це зовсім не мій шлях. Пояснив, хто я є. Вона здивувалася.

Але наші стосунки не зіпсувалися. Вона навіть перейнялася і намагалася з кимось познайомити. Але, виявилося, той її знайомий хлопець був уже у стосунках. До речі, він познайомився зі своїм хлопцем у Києві у метро. Я, пам’ятаю, тоді ще здивувався: “Оце так! Як їм вдалося так познайомитися? На погляд, чи що, зрозуміли?”, – каже Олександр.

Він багато чого переосмислив у той період. Перебрався до Дніпра та цілеспрямовано віддалився практично від усіх, з ким підтримував приятельські стосунки у Краматорську.

“Я почав шукати способи знайомства із хлопцями. Намагався влаштувати особисте життя. Для мене важливими є тривалі стосунки, я шукав і шукаю саме їх.

Перед першою зустріччю дуже нервував, пам’ятаю. Нічого тоді не вийшло. Мені зовнішність хлопця не сподобалася. Він запропонував показати де живе. І я з ввічливості, чи що, пішов туди. Потім, правда, лаяв себе, що поперся. Насправді не треба нікого вводити в оману, якщо не хочеш продовження. Там, у нього вдома, нічого не було, все швидко стало на свої місця і все з’ясувалося. Але себе я потім докоряв за такий вчинок.

Згодом зрозумів, що, в принципі, відразу бачиш, коли зустрічаєш ту саму людину, що це вона, твоя.

Мені не вистачає когось близького … Людини, на яку, у прямому сенсі, можна лягти, розтягнутися і відчути, що комусь потрібна
Також Олександр пробував знайомитись у гей-клубах.

“Дуже рідко, насправді їх відвідував. Мені не заходить тамтешня атмосфера. Накурено, відвідувачі дуже пересічні. Ну, і для тривалих стосунків там навряд чи когось зустрінеш. Швидше, це місце для ситуативного знайомства та нетривалих зустрічей.

В одному з таких нічних клубів познайомився з хлопцем. Дуже симпатичний. Як сказала моя подруга: “Тобі, Саню, дівки заздрять!” Гарний, високий. Але через якийсь час я зрозумів, що він – це теж не моє. У принципі спочатку особливих ілюзій не будував на тривалі відносини з ним. Мені здавалося, що він ніби в хмарах десь літав. Ще мені не подобалося його демократичне ставлення до алкоголю. Сам я рідко вживаю спиртне.

Загалом, мені не хотілося з ним няньчитися, вчити життя. Ці стосунки були не зовсім тим, на що я чекав, – зізнається Олександр. – Зараз я свої пошуки припинив: у сайтах, клубах трохи розчарувався. Сподіваюся, що знайдеться якийсь альтернативний спосіб знайомства.

Тож тема пошуку в мене не закрита. Її неможливо закрити. Тому що мені бракує когось близького. Особливо гостро відчуваю це зараз: рідних нема, всі померли. І, можливо, не так болісно переживав смерть матері, якби була поруч кохана людина. Людина, на яку, у прямому сенсі, можна лягти, розтягнутися і відчути, що комусь потрібна”.

“Камінг аут не дасть мені зовсім ніяких переваг. Один головний біль”
Чоловік тримає окуляри

Зараз про його орієнтацію знають лише кілька людей. Відкриватися повністю Олександр не має наміру. Вважає, що в цьому немає необхідності і готовий це зробити тільки у разі появи в його житті коханої людини.

“Я відчуваю приховану ворожість у всіх, – каже він. – Прям із проявами агресивності особисто не стикався. Але я боюся можливих наслідків, чесно…

Насправді, камінг аут не дасть мені зовсім ніяких переваг. Один головний біль від незнання, що з цим робити далі.

Я не хочу, щоб це використали проти мене: починаючи від жартів усіляких, пересудів за спиною, закінчуючи соціальною складовою.

Я не хочу, щоб від мене всі врозтіч шарахалися, знаючи хто я. Це принизливо… Я дуже часто почуваюся зайвим, як і раніше, неправильним. Помилка. Народився не в той час, не в тій країні, не в тій сім’ї
Наприклад, роботодавець-гомофоб. У нього я викликатиму почуття гидливості. Може він мене і не звільнить, але я ж відчуватиму його зневажливе ставлення.

Думаю також, багато хто не відмовить собі в задоволенні якихось моїх вчинків розглядати через призму моєї орієнтації. Це так типово для багатьох міркувати: “Ах, він так відреагував? То він же гей, усе зрозуміло”.

Можу приклад навести, до речі. Хлопець – “відкритий” гей – творчий такий, пісні співає, десь виступає і, до речі, крутиться в естрадних колах. І весь, здається, вільний такий… Але зате, коли він заходить у роздягальню в басейні, всі, абсолютно всі мужики звідти йдуть. Це принизливо. Я не хотів би відчувати подібне ставлення оточуючих. Я не хочу, щоб від мене всі врозтіч шарахалися, знаючи хто я.

У мене і так немає друзів чоловічої статі, навіть друзів. Я не можу, іноді соромлюся, дружніх обіймів з чоловіками, мені здається, що я можу видати себе. Я боюся, якщо відкриюся, ще гостріше відчую цю соціальну дистанцію і не зможу це морально витримати.

Ті суїцидальні настрої, що виникли вперше у підлітковому та юнацькому віці від усвідомлення того, що мої мрії нездійсненні, фоном вони й зараз є. Незважаючи на те, що я себе взяв.

Розумієш, не отримуючи бажаного, та ще й з усіх боків засудженого, неприйнятного аж до фізичного знищення, я дуже часто почуваюся зайвим, як і раніше, неправильним. Помилка.

Народився над той час, над тій країні, над тій сім’ї.

Мені вдається заспокоювати себе тим, що мені й так пощастило – хоч не в середині минулого століття народився. Тоді значно страшніше було жити таким, як я.

Мене тішить, що в Україні зараз відбуваються паради на підтримку ЛГБТ. Ще більше тішить, що їх охороняє поліція. І вони проходять у нас щодо спокійно. Це вселяє надію.

Але сам я не революціонер, скажімо так. Я не настільки сильний, щоб впоратися з навколишнім негативом відкрито та ще й поодинці. Скажімо так, немає поки що зі мною поруч людини, заради якої я відкрився б усім.

Такі, як я, зрозуміють, про що я говорю. Більшість нас, незважаючи на явні зміни в суспільних забобонах, продовжує панічно боятися відкритися”.

У повсякденному житті Олександру, за його словами, вдається справляти враження “жіночого угодника”. Він добре виглядає, одягається зі смаком та знає, що на нього звертають увагу дівчини. Він цьому радіє, адже це показник того, що таки навчився майстерно маскуватися.

Я не настільки сильний, щоб впоратися з навколишнім негативом у відкриту та ще й наодинці… Немає поки що зі мною поряд людини, заради якої я б відкрився всім
І незважаючи на минулу кризу майже п’ятнадцятирічної давності, час від часу стану самотності загострюються та отруюють думки.

“У такі моменти я думаю, що нічого не втратив би, якби помер тоді, у 23-24 роки. Нічого, – каже Олександр і з усмішкою додає. – Тільки смартфонів не побачив би.

Важливо нічого не змінилося.

Базова напруга залишилася. Тому що хочеться бути в парі, жити разом, зустріти старість. Узаконити стосунки. Напевно, як і будь-якій людині, незалежно від орієнтації.

Я мріяв би жити в суспільстві, в якому побачивши дівчат або хлопців, що йдуть за руку, це б не викликало зовсім ніяких емоцій ні в кого. Де можна на людях один одного обійняти і ніхто не став би підозріло коситися. Щоб вільно можна було знайомитися, виявляти інтерес, не боячись когось образити чи бути засудженим за неправильно тлумачений погляд.

Щоб усі ставилися спокійно, як до звичайного, нормального явища. Ну, ось як до гетересосексуальних стосунків. Ні в кого не викликає роздратування, коли хлопець і дівчина знайомляться відкрито і вільно? Як до цього ставиться суспільство? Грубо кажучи, байдуже. Нікого це не дивує, адже все звичне. От щоб так і на геїв реагували, хотілося б.

Щоб відпала потреба у всіх цих ЛГБТ-парадах. Щоб люди не були змушені у такий спосіб про себе заявляти, щоб їхнє існування визнавалося та приймалося суспільством як норма”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *